Андріївська церква та Андріївський узвіз
Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

Андреевская церковь и Андреевский спуск
Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.


Андріївський узвіз пролягає від Володимирської вулиці до Контрактової площі (Подільський район). Пролягає Андріївською горою. Був найкоротшим шляхом від Верхнього міста до Подолу. Верхня частина узвозу виникла на шляху, який вже за часів Київської Русі зв'язував Старий Київ (Гору) із Подолом, пролягаючи між Андріївською (Уздихальницею) та Замковою (Хоревицею, Старокиївською горою, згодом Киселівкою) горами. Назва відома з 40-х років XVIII століття і походить, ймовірно, від Андріївської церкви. Основну забудову здійснено в 90-х роках XIX - початку XX століття. У будинку № 13 жив видатний письменник М. А. Булгаков. У будинку № 15 («Замок Ричарда Левове Серце») жили історик С. Т. Голубєв, художники І. С. Макушенко, Ф. С. Красицький, Г. К. Дядченко, скульптор Ф. П. Балавенський; наприкінці 1905 тут відбулися перші редакційні збори журналу «Шершень». У будинку № 34 жили філолог-орієнталіст Т. Г. Кезма, член-кореспондент Петербурзької АН філолог П. І. Житецький. На вулиці є ряд споруд еклектичної архітектури. У верхній частині Андріївського узвозу - Історичний музей, Андріївська церква, у її підніжжя - сквер з ажурною металевою альтанкою кінця XIX століття. Андріївський узвіз перетинає Боричів Тік, Покровську вулицю і виходить до Контрактової площі. До 1500-річчя Києва Андріївський узвіз було реконструйовано (автори А. М. Мілецький, А. В. Колеснікова, Л. С. Гараніна, Д. П. Воронов). Вулиці було повернуто приблизно той вигляд, який вона мала на рубежі XIX і XX століть. Андріївський узвіз входить до архітектурного заповідника «Стародавній Київ». Від Андріївського узвозу до Замкової гори в 1983 прокладено дерев'яні сходи.
Андріївська гора - узвишшя на правому березі Дніпра. У районі Андріївської гори знаходилося слов'янське язичницьке капище, зокрема – головного слов'янського бога Перуна. Легенда пов'язує назву гори з освяченням її в I столітті н.е. апостолом Андрієм Первозванним, який передбачив виникнення Києва. У XI столітті на Андріївській горі був побудований Андріївський, або Янчин, монастир (Янка - дочка київського князя Всеволода Ярославіча), в якому була заснована перша в Русі жіноча школа з вишивальною майстернею. У 1212 князь Мстислав Молодецькою спорудив на Андріївській горі Крестовоздвіженськую церкву, що проіснувала до 1560. Згодом на її місці існували інші дерев'яні храми. У XVIII столітті на схилах Андріївської гори розміщувався Аптекарський сад. У середині XVII століття на Андріївській горі було споруджено Андріївську церкву.


Андреевский спуск проходит от Владимирской улицы до Контрактовой площади (Подольский район). Проходит по Андреевской горе. Был кратчайшим путём от Верхнего города к Подолу. Верхняя часть улицы возникла на пути, который еще во времена Киевской Руси связывал Старый Киев (Гору) с Подолом, пролегая между Андреевской (Воздыхальницей) и Замковой (Хоревицей, Старокиевской горой, впоследствии Киселивкой) горами. Название известно с 40-х годов XVIII века и произошло, вероятно, от Андреевской церкви. Основная застройка осуществлена в 90-х годов XIX - начала XX века. В доме № 13 жил выдающийся писатель М. А. Булгаков. В доме № 15 («Замок Ричарда Львиное Сердце») жили историк С. Т. Голубев, художники И. С. Макушенко, Ф. С. Красицкий, Г. К. Дядченко, скульптор Ф. П. Балавенский; в конце 1905 здесь состоялось первое редакционное собрание журнала «Шершень». В доме № 34 жили филолог-ориенталист Т. Г. Кезма, член-корреспондент Петербургской АН филолог П. И. Житецкий. На улице имеется ряд строений эклектической архитектуры. В верхней части Андреевского спуска - Исторический музей, Андреевская церковь, у её подножья - сквер с ажурной металлической беседкой конца XIX века. Андреевский спуск пересекает Боричев Ток, Покровскую улицу и выходит к Контрактовой площади. К 1500-летию Киева Андреевский спуск был реконструирован (авторы А. М. Милецкий, А. В. Колесникова, Л. С. Гаранина, Д. П. Воронов). Улице был возвращён приблизительно тот вид, который она имела на рубеже XIX и XX веков. Андреевский спуск входит в архитектурный заповедник «Древний Киев». От Андреевского спуска к Замковой горе в 1983 проложена деревянная лестница.
Андреевская гора - возвышенность на правом берегу Днепра. В районе Андреевской горы находилось славянское языческое капище, в том числе – главного славянского бога Перуна. Легенда связывает название горы с освящением ее в I веке н.э. апостолом Андреем Первозванным, который предсказал возникновение Киева. В XI веке на Андреевской горе был построен Андреевский, или Янчин, монастырь (Янка - дочь киевского князя Всеволода Ярославича), в котором была основана первая в Руси женская школа с вышивальной мастерской. В 1212 князь Мстислав Удалой воздвиг на Андреевской горе Крестовоздвиженскую церковь, просуществовавшую до 1560. Впоследствии на ее месте существовали другие деревянные храмы. В XVIII веке на склонах Андреевской горы размещался Аптекарский сад. В середине XVIII века на Андреевской горе была сооружена Андреевская церковь.


Фото Киева. Андреевская церковь - памятник архитектуры 1747-1762 годов.
Фото травня 2008 року.
Андріївська церква - пам'ятка архітектури 1747-1762 років світового значення, перлина храмової архітектурної спадщини доби бароко. Вона збудована за проектом видатного архітектора Ф.-Б. Растреллі і є одним з кращих творінь цього геніального зодчого. Будівництвом церкви керував зодчий Іван Мічурін, а до спорудження будівлі було залучено найкращих українських, російських та іноземних майстрів.
З 1968 року Андріївська церква - архітектурно-історичний музей, філіал Національного заповідника «Софія Київська». Цю церкву щорічно відвідують сотні тисяч людей, які приходять помилуватися шедевром архітектури бароко та отримати насолоду від духовної й класичної музики, що звучить у цій пам'ятці.


Андреевская церковь - памятник архитектуры 1747-1762 годов мирового значения, жемчужина храмового архитектурного наследия эпохи барокко. Она построена по проекту выдающегося архитектора Ф.-Б. Растрелли и является одним из лучших творений этого гениального зодчего. Строительством церкви руководил зодчий Иван Мичурин, а к сооружению здания были привлечены наилучшие украинские, российские и иностранные мастера.
С 1968 года Андреевская церковь - архитектурно-исторический музей, филиал Национального заповедника «София Киевская». Эту церковь ежегодно посещают сотни тысяч людей, которые приходят полюбоваться шедевром архитектуры барокко и получить наслаждение от духовной и классической музыки, которая звучит здесь.

St.Andrew church (1747-1762) is a monument of the 18th century architecture. It was built to the design of the eminent architect B. Rastrelli, the construction work being supervised by architect Ivan Michurin.
Since 1968 the St. Andrew's Church has been a museum branch of the National Conservation Area «St. Sophia of Kyiv».


Франческо Бартоломео Растреллі (1700-1771) - італієць за походженням. З 1716 року жив і працював у Російській імперії. Растреллі створив багато споруд - палацові ансамблі, паркові будівлі, міські садиби та культові споруди. Серед них Зимовий палац і Смольний монастир у Петербурзі, палаци у Царському Селі, Рундалі (Латвія), Андріївська церква і Царський (Маріїнський) палац у Києві. За архітектурно-художнім вирішенням Андріївська церква є одним з кращих творів Растреллі.

Франческо Бартоломео Растрелли (1700-1771) - итальянец по происхождению. С 1716 года жил и работал в Российской империи. Растрелли создал много сооружений - дворцовые ансамбли, парковые здания, городские усадьбы и культовые сооружения. Среди них Зимний дворец и Смольный монастырь в Петербурге, дворцы в Царском Селе, Рундале (Латвия), Андреевская церковь и Царский (Мариинский) дворец в Киеве. По архитектурно-художественному решению Андреевская церковь является одним из лучших произведений Растрелли.

Francesco Bartholommeo Rastrelli (1700-1771), of Italian descent, lived and worked in Russia from 1716. Rastrelli designed many buildings - palace ensembles, park pavilions, town houses, churches. Among them are his masterpieces: the Winter Palace and the Smolny Convent in St. Petersburg, the Great Palace in Tsarskoye Selo, the Rundala Palace in Latvia, the St. Andrew's Church and the Tsarsky (Mariyinsky) Palace in Kyiv. The architectural and artistic treatment of the St. Andrew's Church puts it among the best pieces of architecture by Rastrelli.


Фото Киева. Андреевская церковь.
Фото лютого 2006 року.
Андріївську церкву збудовано в стилі бароко, для якого характерні парадність, динамічність архітектурних форм, багатство декору, гра світла і тіні, велика кількість позолоти. Зведена на залишках земляної фортеці XVII століття, церква стоїть на 14-метровому фундаменті - стилобаті, який являє собою двоповерхову будівлю з вісьма кімнатами на кожному поверсі. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Навколо церкви - тераса: з неї відкривається живописна панорама Подолу і Дніпра. Розміри церкви: довжина - 32 м, ширина - 20 м, висота від тераси до верху хреста - 50 м. Храм створено у формі хреста. Будову увінчують центральний купол та чотири декоративні наріжні вежі на масивних стовпах, що слугують контрфорсами. Ззовні церкву прикрашають колони з капітелями коринфського та іонічного ордерів, подвійні пілястри, карнизи складного профілю, позолочений ліпний, чавунний та мідний декор.

Андреевская церковь построена в стиле барокко, для которого характерны парадность, динамичность архитектурных форм, богатство декора, игра света и тени, обилие позолоты. Возведенная на остатках земляной крепости XVII веке, церковь стоит на 14-метровом фундаменте - стилобате, который представляет собою двухэтажное здание с восемью комнатами на каждом этаже. К Андреевской церкви со стороны улицы ведут крутые чугунные ступени. Вокруг церкви - терраса: с нее открывается живописная панорама Подола и Днепра. Размеры церкви: длина - 32 м, ширина - 20 м, высота от террасы до вершины креста - 50 м. Храм создан в форме креста. Здание завершается центральным куполом и четырьмя декоративными угловыми башенками на массивных столбах, которые играют роль контрфорсов. Снаружи церковь украшают колонны с капителями коринфского и ионического ордеров, двойные пилястры, карнизы сложного профиля, позолоченный лепной, чугунный и медный декор.

The St. Andrew's Church is built in Baroque style often characterized by splendour, dynamic architectural forms, a wealth of decor, play of dark and light, and lavish gilding. Erected on the remains of an earthen fortress of the 17th c., the Church stands on a stylobate foundation having the form of a two-storeyed building. The Church is 32 metres long, 20 metres wide, its height from the terrace to the upper point of the cross is 50 metres. The Church is crowned with a central dome and four decorative corner turrets. The facades are decorated with columns, pilasters, cornices of elaborate profiles, gilded details of cast iron and copper.


Фото Киева. Андреевская церковь, вид с Подола. Фото червня 2012 року.
Фото Киева. Андреевская церковь, вид с Подола. Фото квітня 2005 року.
Андріївська церква - пам'ятка архітектури 1747-1762 рр. (вид з Подолу).
Внутрішнє оздоблення Андріївської церкви ближче до стилю рококо. Його виконано по формах українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів Івана і Василя Зіміних, П. Ржевського та інших. Інтер'єр Андріївської церкви - єдиний безстовпний простір, в якому чітко читається хрестоподібний план споруди, виразне архітектурне членування стін пілястрами, карнизами, півциркульними вікнами й люкарнами. Гармонійно поєднуючись та взаємодоповнюючи один одного, цілісний ансамбль інтер'єру утворюють такі різновиди мистецтва як архітектура, ліплення, різьблення, живопис. Вікна, двері, ніші, купол церкви декоровані багатим ліпленням з позолотою. Неперевершеними зразками різьбярського мистецтва в церкві є іконостас, надпрестольна сінь-ротонда, проповідницька кафедра, які вражають різноманітністю поєднання плоскої, рельєфної, горельєфної різьби по дереву, золоченої й поліхромної круглої скульптури.


Андреевская церковь - памятник архитектуры 1747-1762 гг. (вид с Подола).
Внутреннее убранство Андреевской церкви ближе к стилю рококо. Оно исполнено по формам украинских резчиков М. Чвитки, Я. Шевлицкого, московских мастеров Ивана и Василия Зиминых, П. Ржевского и других. Интерьер церкви - единое безстолпное пространство, в котором четко читается крестообразный план сооружения, выразительное архитектурное членение стен пилястрами, карнизами, полуциркульными окнами и люкарнами. Гармонично сочетаясь и взаимно дополняя друг друга, целостный ансамбль интерьера образуют такие разновидности искусства как архитектура, лепка, резьба, живопись. Окна, двери, ниши, купол церкви декорированы богатой лепкой с позолотой. Непревзойденными образцами искусства резьбы в церкви являются иконостас, надпрестольная сень-ротонда, кафедра проповедника, которые поражают разнообразием сочетания плоской, рельефной, горельефной резьбы по дереву, золоченной и полихромной круглой скульптуры.

St.Andrew church, 1747-1762.


Андріївська церква багато разів ремонтувалася. Задумана як палацова, вона невдовзі після побудови втратила опіку царського двору і поступово почала руйнуватися. Джерельні води розмивали фундаменти, у стінах з'явилися тріщини, частково був пошкоджений декор. Під час ремонту 1895-1900 років було спотворено первісну форму куполів. Протягом XX століття в пам'ятці кількаразово проводились значні ремонтно-реставраційні роботи: споруджена нова дренажна система, проводилось укріплення колон, стін, іконостаса, ремонтувалися склепіння, карнизи, мармурова підлога, відновлювались втрачені фрагменти ліплення, різьблення, реставрувався живопис. Проводилась реставрація сходів, паперті, стилобату. У 80-х роках проведено великі роботи по відновленню верхів церкви в первісних формах на основі оригінальних креслень Растреллі, фотокопії яких одержано з Віденського музею «Альбертіна» (автор проекту реставрації арх. В. І. Корнєєва). В результаті Андріївська церква набула зовнішнього вигляду, що відповідає авторському задуму, і посіла належне місце в історії вітчизняної архітектури.

Андреевская церковь много раз ремонтировалась. Задуманная как дворцовая, она вскоре после постройки лишилась опеки царского двора и постепенно начала разрушаться. Ключевые воды размывали фундамент, в стенах появились трещины, частично был поврежден декор. Во время ремонта 1895-1900 годов была искажена первоначальная форма куполов. На протяжении XX века в памятнике неоднократно проводились значительные ремонтно-реставрационные работы: сооружена новая дренажная система, проводилось укрепление колонн, стен, иконостаса, ремонтировались своды, карнизы, мраморные полы, возобновлялись утраченные фрагменты лепки, резьбы, реставрировалась живопись. Проводилась реставрация лестницы, паперти, стилобата. В 80-е годы проведены большие работы по восстановлению завершения церкви в первоначальных формах на основании подлинных чертежей Растрелли, фотокопии которых получены из Венского музея «Альбертина» (автор проекта реставрации арх. В. И. Корнеева). В результате Андреевская церковь приобрела внешний облик, отвечающий авторскому замыслу, и заняла должное место в истории отечественной архитектуры.

The St. Andrew's Church was more than once restored and repaired. Intended as a court church, the building lost the courts patronage soon afterwards, and its gradual destruction process began. Spring waters eroded the foundation, gaping fissures appeared on the wails, the decor was partly damaged. The 1895-1900 restoration works distorted the original form of the domes. In the 20th c. major restoration and repair works were being repeatedly carried on: a new drainage system was being built, the columns, walls and iconostasis were being reinforced, the vaults, cornices, marble floors were being repaired, lost fragments of the mouldings and carvings were being recreated, the painting was being restored. The stairs, parvis and stylobate were being repaired. The eighties of the 20th c. witnessed recreating the initial appearance of the Church crown on the basis of Rastrelli's original drawings kept in the Viennese Albertina Museum (the author of the restoration project is architect V. Korneyeva). As a result, the St. Andrew's Church has regained its look in correspondence with the author's design and has occupied the proper place in world architecture.








Фото Киева. Андреевская церковь, левый неф.
Андріївська церква. Іконостас.
Невід'ємною частиною внутрішнього оздоблення Андріївської церкви є позолочене різьблення на дереві, яке прикрашає великий триярусний іконостас, кафедру для проповідей, надпрестольну сінь у вівтарі. Орнаментально різьблення поєднується з об'ємною скульптурою. Різьблені деталі виконувались у Петербурзі за малюнками Растреллі майстрами Йосипом Домашем, Андрієм Карловським, Матвієм Мантуровим.


Андреевская церковь. Иконостас.
Неотъемлемой частью внутреннего убранства Андреевской церкви является позолоченная резьба по дереву, которая украшает большой трехъярусный иконостас, кафедру для проповедей, надпрестольную сень в алтаре. Орнаментальная резьба сочетается с объемной скульптурой. Резные детали выполнялись в Петербурге по рисункам Растрелли мастерами Иосифом Домашем, Андреем Карловским, Матвеем Мантуровым.

St. Andrew's Church. Iconostasis.
The gilded wood carving is an inherent part of the interior decor of the St. Andrew's Church ornamenting the great three-tiered iconostasis, the sermon pulpit and the canopy over the communion table. The ornamental carving is employed in free combination with the round sculptures. The carved details were done after the original Rastrelli's drawings in St. Petersburg by wood-carvers Joseph Domash, Audrey Karlovsky and Matvey Manturov.

Андріївська церква: лівий і правий нефи.

Андреевская церковь: левый и правый нефы.

St. Andrew's Church: left and right aisle.
The St. Andrew's Church interior, of cross-shaped plan, represents one unhindered space, without pillars and capped by a central dome. The interior walls decorated with pilasters and crowned with cornices. The windows, doors, niches and the dome are decorated with rich gilded mouldings.


Фото Киева. Андреевская церковь. Схема икон иконостаса. Фото лютого 2006 року.
Андріївська церква. Схема ікон іконостасу.
1 - Цар Царів
2 - Вознесіння
3 - Св. Єлизавета
4 - Воскресіння Лазаря
5 - Вхід до Єрусалима
6 - Зішестя Св. Духу
7 - Пророк Захарів
8 - Воскресіння
9 - Пророк Наум
10 - Іоанн Предтеча
11 - Хрещення
12 - Пророки
13 - Покров Богородиці
14 - Преображення
15 - Пророки
16 - Успіння Богородиці
17 - Спас Нерукотворний
18 - Різдво Христове
19 - Обрізання
20 - Різдво Богородиці
21 - Благовіщення
22 - Введення у храм
23 - Стрітення
24 - Апостол Петро
25 - Архангел Михайло
26 - Богоматір з Немовлям
27 - Христос
28 - Архангел Гавриїл
29 - Апостол Андрій
30-33 - Символи таїнств:
30 - Хрещення, миропомазання;
31 - Шлюб, священство;
32 - Покаяння, причащання;
33 - Елеосвящення, «Водружено хрест на горах Київських»
34 - Архангел Гавриїл
35 - Діва Марія
36-39 - Євангелісти Матфій, Іоанн, Марк, Лука

Андреевская церковь. Схема икон иконостаса.
1 - Царь Царей
2 - Вознесение
3 - Св. Елизавета
4 - Воскрешение Лазаря
5 - Вход в Иерусалим
6 - Сошествие Св. Духа
7 - Пророк Захария
8 - Воскресение
9 - Пророк Наум
10 - Иоанн Предтеча
11 - Крещение
12 - Пророки
13 - Покров Богородицы
14 - Преображение
15 - Пророки
16 - Успение Богородицы
17 - Спас Нерукотворный
18 - Рождество Христово
19 - Обрезание
20 - Рождество Богородицы
21 - Благовещание
22 - Введение во храм
23 - Сретение
24 - Апостол Петр
25 - Архангел Михаил
26 - Богоматерь с Младенцем
27 - Христос
28 - Архангел Гавриил
29 - Апостол Андрей
30-33 - Символы таинств:
30 - Крещение, миропомазание;
31 - Брак, священство;
32 - Покаяние, причащение;
33 - Елеосвящение, «Водружен крест на горах Киевских»
34 - Архангел Гавриил
35 - Дева Мария
36-39 - Евангелисты Матфей, Иоанн, Марк, Лука

St. Andrew's Church. Layout of painting of the iconostasis.


Фото Киева. Андреевская церковь. Схема росписи купола и парусов храма. Фото лютого 2006 року.
Андріївська церква. Схема розпису куполу та парусів храму.
1 - Саваоф
2 - Херувими
3 - Архангел Ієгудиїл
4 - Архангел Уриїл
5 - Архангел Михаїл
6 - Архангел Салафиїл
7 - Архангел Гавриїл
8 - Архангел Варахиїл
9 - Архангел Рафаїл
10-13 - Євангелісти Марк, Лука, Матфій, Іоанн
14 - Апостол Андрій

Андреевская церковь. Схема росписи купола и парусов храма.
1 - Соваоф
2 - Херувимы
3 - Архангел Иегудиил
4 - Архангел Уриил
5 - Архангел Михаил
6 - Архангел Салафиил
7 - Архангел Гавриил
8 - Архангел Варахиил
9 - Архангел Рафаил
10-13 - Евангелисты Марк, Лука, Матфей, Иоанн
14 - Апостол Андрей

St. Andrew's Church. Layout of painting of the dome and pendentives.


Фото Киева. Андреевская церковь. П. Борисполец. «Проповедь апостола Андрея».
Фото лютого 2006 року.
Андріївська церква. П. Борисполець. «Проповідь апостола Андрія». 1847. Полотно. Олія
Живопис Андріївської церкви відбиває стилістичні особливості мистецтва XVIII ст., для якого характерні життєствердна основа, барвистість, ошатність, увага до пейзажу, побутових подробиць. Над створенням ікон для іконостасу Андріївської церкви у 1751-1752 роках працювала «живописна команда» Канцелярії від будівель під керівництвом Івана Вишнякова. Замовлення виконували петербурзькі живописці - Олексій Антропов, Андрій Єрошевський, Петро Семенов та залучені з Москви Олексій Бєльський, Олексій Поспєлов, Іван Фірсов.


Андреевская церковь. П. Борисполец. «Проповедь апостола Андрея». 1847. Холст. Масло
Живопись Андреевской церкви отражает стилистические особенности искусства XVIII в., для которого характерны жизнеутверждающее начало, красочность, нарядность, внимание к пейзажу, бытовым подробностям. Над созданием икон для иконостаса Андреевской церкви в 1751-1752 годах работала «живописная команда» Канцелярии от строений под руководством Ивана Вишнякова. Заказ выполняли петербуржские живописцы - Алексей Антропов, Андрей Ерошевский, Петр Семенов и привлеченные из Москвы Алексей Бельский, Алексей Поспелов, Иван Фирсов.

St. Andrew's Church. P. Borispolets. «Apostole Andrew preaching». 1847. Canvas. Oil
The painting of the Church reflects the 18th c. art style with its optimistic spirit, colorfulness, elegance, taste for landscapes and everyday life details. The paintings were done in St. Petersburg in 1751-1752 by a group of artists under the supervision of I. Vishnyakov. Among them was the famous Russian painter A. Antropov (the pulpit painting, «The Last Supper» in the chancel, some icons on the iconostasis). The dome and pendentives were painted by local Ukrainian painters under the supervision of the above mentioned A. Antropov. There are two monumental paintings of the 19th c. in the transept of the St. Andrew's Church - «The Apostle Andrew's Sermon» by Ukrainian artist P. Boryspolets and «Prince Volodymyr is Choosing Religion», by Latvian artist I. Eggink. The contents of the paintings are based on traditions and chronicles.


Найвизначнішим живописцем у цій групі був Олексій Антропов, пензлю якого належать живописні клейма балюстради проповідницької кафедри, ікона іконостаса «Успіння Богородиці», сцена «Благовіщення» з Царських врат, зображення Андрія Первозванного на західному склепінні церкви, а також вівтарний запрестольний образ «Тайна вечеря». Ікони зворотного боку іконостаса виконані українськими художниками Іваном Роменським та Іваном Чайковським. Питання атрибуції решти ікон ускладнюється відсутністю підписів художників. Під керівництвом О. Антропова місцевими українськими художниками виконувався розпис куполу та парусів храму. У трансепті Андріївської церкви знаходяться дві композиції XIX століття, виконані в стилі класицизму - «Проповідь апостола Андрія» українського художника Платона Бориспольця та «Вибір віри князем Володимиром» латиського художника Йогана Еггінка. Обидва полотна належать до історичного жанру і відтворюють літописні перекази про проповідь християнства, заснування міста Києва та розповсюдження православ'я на теренах Київської Русі.

Самым выдающимся живописцем в этой группе был Алексей Антропов, кисти которого принадлежат живописные клейма балюстрады кафедры проповедника, икона иконостаса «Успение Богородицы», сцена «Благовещение» с Царских ворот, изображение Андрея Первозванного на западном своде церкви, а также алтарный запрестольный образ «Тайная вечеря». Иконы обратной стороны иконостаса выполнены украинскими художниками Иваном Роменским и Иваном Чайковским. Вопрос атрибуции остальных икон осложняется отсутствием подписей художников. Под руководством А. Антропова местными украинскими художниками выполнялись роспись купола и парусов храма. В трансепте Андреевской церкви находятся две композиции XIX века, выполненные в стиле классицизма - «Проповедь апостола Андрея» украинского художника Платона Бориспольца и «Выбор веры князем Владимиром» латышского художника Йогана Еггинка. Оба полотна относятся к историческому жанру и воссоздают летописные пересказы о проповеди христианства, основании города Киева и распространении православия на просторах Киевской Руси.


Фото Киева. Андреевская церковь. Концерты камерной и хоровой музыки. Фото лютого 2006 року.
Музичні вечори в Андріївській церкві.
Вечорами в Андріївській церкві проходять концерти камерної і хорової музики, зокрема - симфонічної капели «Ренесанс».


Музыкальные вечера в Андреевской церкви.
В Андреевской церкви по вечерам проходят концерты камерной и хоровой музыки, в частности - симфонической капеллы «Ренессанс».

St. Andrew's Church.


Фото Киева. Андреевская церковь, мемориальная доска Патриарху Киевскому и всей Украины Мстиславу.
Фото березня 2007 року.
Андріївська церква, пам’ятна дошка Патріарху Київському і всієї України Мстиславу.
Текст пам’ятної дошки:
«У цій каплиці Андріївської церкви 12 травня 1942р. був висвячений на єпископа
перший Патріарх Київський і всієї України Мстислав (1898-1993)»

Андреевская церковь, мемориальная доска Патриарху Киевскому и всей Украины Мстиславу.
Текст на мемориальной доске (на украинском языке):
«В этой часовне Андреевской церкви 12 мая 1942г. был посвящен в епископы
первый Патриарх Киевский и всей Украины Мстислав (1898-1993)»


Фото Киева. Памятник героям комедии «За двумя зайцами» - Проне Прокоповне Сирковой и Свириду Петровичу Голохвастову. Фото березня 2007 року.
Фото Киева. Памятник героям комедии «За двумя зайцами» - Проне Прокоповне Сирковой и Свириду Петровичу Голохвастову. Фото березня 2007 року.
Фото Киева. Памятник героям комедии «За двумя зайцами» - Проне Прокоповне Сирковой и Свириду Петровичу Голохвастову. Фото березня 2007 року.
Пам'ятник героям комедії «За двома зайцями» - Проні Прокопівні Сірковій та Свириду Петровичу Голохвастову на перетині вулиць Андріївський узвіз, Володимирська та Десятинна.
Бронзову скульптурну композицію відкрито 23 серпня 1999 року. Автори - скульптори Володимир Щур і Віталій Сівко - пізніше подарували Києву також скульптури архітектора В. В. Городецького, Паніковського та відомого режисера й актора Леоніда Бикова.


Памятник героям комедии «За двумя зайцами» - Проне Прокоповне Сирковой и Свириду Петровичу Голохвастову на пересечении улиц Андреевский спуск, Владимирская и Десятинная.
Бронзовая скульптурная композиция открыта 23 августа 1999 года. Авторы - скульпторы Владимир Щур и Виталий Сивко - позднее подарили Киеву также скульптуры архитектора В. В. Городецкого, Паниковского и известного режиссера и актера Леонида Быкова.


Нагадаю: фільм «За двома зайцями» створений 1961 року на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка за однойменною комедією Михайла Старицького. Режисер і сценарист: Віктор Іванов. Оператор: Вадим Іллєнко. Художник: Йосип Юцевич. Звукорежисер: Ростислав Максимцов. Композитор: Вадим Гомоляка. Актори: Олег Борисов, Маргарита Криницина, Микола Яковченко, Ганна Кушніренко, Нонна Копержинська, Наталія Наум, Анатолій Юрченко, Таїсія Литвиненко, Костянтин Єршов, Ольга Вікланд.

Напомню: фильм «За двумя зайцами» создан в 1961 году на Киевской киностудии художественных фильмов им. А. Довженко по одноименной комедии Михаила Старицкого. Режиссер и сценарист: Виктор Иванов. Оператор: Вадим Ильенко. Художник: Иосиф Юцевич. Звукорежиссер: Ростислав Максимцов. Композитор: Вадим Гомоляка. Актеры: Олег Борисов, Маргарита Криницина, Николай Яковченко, Анна Кушниренко, Нонна Копержинская, Наталия Наум, Анатолий Юрченко, Таисия Литвиненко, Константин Ершов, Ольга Викланд.


Фото Киева. Андреевский спуск, вид от Андреевской церкви. Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз, вид від Андріївської церкви.
Андріївський узвіз часто називають київським Монмартром. Це - місце виставки-продажу живопису і виробів народної творчості під відкритим небом. Кожного дня, за будь-якої погоди тут завжди можна побачити митців, що демонструють свої роботи, зразки прикладного мистецтва - прикраси, посуд із скла та кераміки, кумедні фігурки з дерева, іграшки, медалі, монети та чимало іншого.


Андреевский спуск, вид от Андреевской церкви.
Андреевский спуск часто называют киевским Монмартром. Это - место выставки-продажи живописи и изделий народного творчества под открытым небом. В любой день, при любой погоде, здесь всегда можно увидеть художников, демонстрирующих свои работы, образцы прикладного искусства - украшения, посуду из стекла и керамики, смешные фигурки из дерева, игрушки, медали, монеты и многое другое.

Kyiv, the Andriyivskyj Descent.


Фото Киева. Андреевский спуск № 21, Музей-мастерская Ивана Кавалеридзе. Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз № 21, Музей-майстерня Івана Кавалерідзе.
Зараз тут, у домі Івана Кавалерідзе, діє виставка творів митців Києва.


Андреевский спуск № 21, Музей-мастерская Ивана Кавалеридзе.
Сейчас здесь, в доме Ивана Кавалеридзе, действует выставка произведений художников Киева.


Фото Киева. Андреевский спуск, памятник Тарасу Шевченко.
Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз, пам’ятник Тарасу Шевченку, автор - Іван Кавалерідзе.
Цей незвичний пам'ятник Тарасу Шевченку розташований на Андріївському узвозі біля музею-майстерні Івана Кавалерідзе. Талановитий автор пам'ятника княгині Ользі зобразив великого Кобзаря не так, як інші. Його Шевченко - не одягнений в «панський» одяг революціонер-мислитель як це було прийнято подавати в традиційних монументах радянської епохи, а скоріше - Прометей, що страждає через свій сміливий виклик богам. Журба, біль душі, і сум'яття вгадуються в його погляді. Це - єдиний пам'ятник Тарасу Шевченку, на якому поета зображено таким, що сидить.

Андреевский спуск, памятник Тарасу Шевченко, автор - Иван Кавалеридзе.
Этот необычный памятник Тарасу Шевченко находится на Андреевском спуске возле музея-мастерской Ивана Кавалеридзе. Талантливый автор памятника княгине Ольге изобразил великого Кобзаря не так, как остальные. Его Шевченко - не облаченный в «барские» одежды революционер-мыслитель, как это было принято представлять в традиционных монументах советской эпохи, а скорее - Прометей, страдающий за свой смелый вызов богам. Печаль, боль души, и смятение просматриваются в его взгляде. Это - единственный памятник Тарасу Шевченко, на котором поэт изображен сидящим.


Фото Киева. Андреевский спуск, вид от музея-мастерской Ивана Кавалеридзе. Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз, вид від музею-майстерні Івана Кавалерідзе.

Андреевский спуск, вид от музея-мастерской Ивана Кавалеридзе.


Фото Киева. Андреевский спуск № 15, «Замок Ричарда Львиное сердце».
Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз № 15, «Замок Ричарда Левове серце» (пам'ятка архітектури кінця XIX століття).
Це - опоетизована назва будівлі, яку було споруджено наприкінці XIX століття в стилі модернізованої англійської готики на Андріївському узвозі (№ 15). Існуюча назва походить від імені англійського короля - героя роману Вальтера Скотта «Айвенго». Будинок, стилізований під старовинний замок, підноситься на складному рельєфі колишньої літописної гори Уздихальниці нижче за Андріївську церкву. Монументальні фасади прикрашені архітектурними елементами замково-кріпосних споруд - різнотипними баштами, шпилями, зубчастими закінченнями стін тощо. З лівого боку - висока башта із кріпосними контурами. На видову терасу, розташовану поруч із будинком, ведуть криті сходи, які потім переходять у відкритий марш із виходом у верхні поверхи будівлі, в т.ч. - приміщення із верхнім світлом, де розміщувалися майстерні художників. На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку українському художнику Дядченко Г. К. (жив тут у 1909-21). На початку XX століття в цьому будинку жили історик С. Т. Голубев, художники І. С. Макушенко, Ф. С. Красицький і скульптор Ф. П.  Балавенський. Наприкінці 1905 тут відбулися перші редакційні збори сатирично-гумористичного часопису «Шершень».


Андреевский спуск № 15, «Замок Ричарда Львиное сердце» (памятник архитектуры конца XIX века).


Фото Киева. Андреевский спуск № 15, «Замок Ричарда Львиное сердце».
Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз № 15, «Замок Ричарда Левове серце» (пам'ятка архітектури кінця XIX століття).

Андреевский спуск № 15, «Замок Ричарда Львиное сердце» (памятник архитектуры конца XIX века).
Это - опоэтизированное название здания, сооружённого в конце XIX века в стиле модернизированной английской готики на Андреевском спуске (№ 15). Бытующее название происходит от имени английского короля - героя романа Вальтера Скотта «Айвенго». Дом, стилизованный под старинный замок, возвышается на сложном рельефе бывшей летописной горы Воздыхальницы ниже Андреевской церкви. Монументальные фасады украшены архитектурными элементами замково-крепостных сооружений - разнотипными башнями, шпилями, зубчатыми окончаниями стен и пр. С левой стороны - высокая башня с крепостными очертаниями. На видовую террасу, расположенную рядом с домом, ведёт крытая лестница, которая затем переходит в открытый марш с выходом в верхние этажи здания, в т.ч. - помещения с верхним светом, где размещались мастерские художников. На фасаде дома установлена мемориальная доска украинскому художнику Дядченко Г. К. (жил здесь в 1909-21). В начале XX века в этом доме жили историк С. Т. Голубев, художники И. С. Макушенко, Ф. С. Красицкий и скульптор Ф. П. Балавенский. В конце 1905 здесь состоялось первое редакционное собрание сатирическо-юмористического журнала «Шершень».


Фото Киева. Андреевский спуск № 13, Литературно-мемориальный дом-музей Михаила Булгакова («Дом Турбиных»). Фото березня 2007 року.
Фото Киева. Андреевский спуск № 13, Литературно-мемориальный дом-музей Михаила Булгакова («Дом Турбиных»). Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз № 13, пам’ятка історії. Літературно-меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова («Будинок Турбіних»).
Тут з 1906 по 1919 роки жив із сім'єю М. Булгаков. Сюди «оселив» він своїх літературних героїв Турбіних.


Андреевский спуск № 13, памятник истории. Литературно-мемориальный дом-музей Михаила Булгакова («Дом Турбиных»).
Здесь с 1906 по 1919 годы жил с семьёй М. Булгаков. Сюда «поселил» он своих литературных героев Турбиных.


Важко знайти освічену людину, яка не була б знайома з такими творами Михайла Булгакова, як “Майстер і Маргарита”, “Собаче серце” та “Біла гвардія”.
Видатний письменник Булгаков Михайло Опанасович (1891-1940) народився в сім'ї професора Київської духовної академії 15 (3) травня 1891 в Києві - за однією версією, на вул. Новогоспітальній (нині Щорса) в будинку № 4 (не зберігся); за іншими даними - в будинку № 28 (нині № 10) по вул. Воздвиженській. Його мати Варвара працювала в прогімназії, але після народження Михайла на світ з'явилися ще Віра, Надія, Варвара, Микола, Іван і Олена, і жінка, стурбована домашніми проблемами, до своєї професії вже не поверталася. Хрещений Михайло Булгаков був у Хресто-Воздвиженській церкві. Дитинство і юність Михайла пройшли в Києві. У творчість письменника Київ увійде як Місто (роман «Біла гвардія») і стане не просто місцем дії, але і втіленням заповітного почуття родини, батьківщини (нарис «Київ-місто»). У 1900-1901 Михайло Булгаков вчився в підготовчому класі 2-ої Київської гімназії (бульвар Т. Шевченка № 18), у 1901-1909 - в Першій Олександрівській гімназії (бульвар Т. Шевченка № 14). У 1909 Михайла Булгакова було зараховано студентом медичного факультету Київського університету.
26 квітня 1913 року майбутній лікар, студент університету Михайло Булгаков, одружився з Тетяною Лаппа, дочкою керівника Саратовської казенної палати. Вінчання відбулося в церкві Миколи Доброго на Подолі. Подружжя поселилося на Андріївському узвозі.


Трудно найти образованного человека, который не был бы знаком с такими произведениями Михаила Булгакова, как “Мастер и Маргарита”, “Собачье сердце” и “Белая гвардия”.
Выдающийся писатель Булгаков Михаил Афанасьевич (1891-1940) родился в семье профессора Киевской духовной академии 15 (3) мая 1891 в Киеве - по одной версии, на ул. Новогоспитальной (ныне Щорса) в доме № 4 (не сохранился); по другим данным - в доме № 28 (ныне № 10) по ул. Воздвиженской. Его мать Варвара работала в прогимназии, но после рождения Михаила на свет появились еще Вера, Надежда, Варвара, Николай, Иван и Елена, и женщина, озабоченная домашними проблемами, к своей профессии уже не возвращалась. Крещён Михаил Булгаков был в Крестовоздвиженской церкви. Детство и юность Михаила прошли в Киеве. В творчество писателя Киев войдет как Город (роман «Белая гвардия») и станет не просто местом действия, но и воплощением заветного чувства семьи, родины (очерк «Киев-город»). В 1900-1901 Михаил Булгаков учился в подготовительном классе 2-й Киевской гимназии (бульвар Т. Шевченко № 18), в 1901-1909 - в Первой Александровской гимназии (бульвар Т. Шевченко № 14). В 1909 Михаил Булгаков был зачислен студентом медицинского факультета Киевского университета.
26 апреля 1913 года будущий врач, студент университета Михаил Булгаков, вступил в брак с Татьяной Лаппа, дочерью руководителя Саратовской казенной палаты. Венчание состоялось в церкви Николы Доброго на Подоле. Супруги поселились на Андреевском спуске.


Фото Киева. Андреевский спуск № 13, мемориальная доска Михаилу Булгакову на фасаде «Дома Турбиных».
Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз № 13, пам’ятна дошка Михайлу Булгакову на фасаді «Будинку Турбіних».
Скульптор А. В. Кущ, архітектор Б. Л. Кравчук; бронза, барельєф; відкрито в 1982.
У різні роки Михайло Булгаков проживав у Києві також на вул. Кудрявській (колишній провулок Кудрявський № 9, приблизно 1895-1903), в будинку № 10 (1904-1905), на Прозорівській (нині вул. Еспланадна, кол. № 30), в будинку № 5/10 на перетині вул. Іллінська та Волоська (1904), у Діонісівському (нині Бехтерєвському) провулку № 4 (1906), на вул. Рейтарська № 25 (1913).


Андреевский спуск № 13, мемориальная доска Михаилу Булгакову на фасаде «Дома Турбиных».
Скульптор А. В. Кущ, архитектор Б. Л. Кравчук; бронза, барельеф; открыта в 1982.
В разные годы Михаил Булгаков проживал в Киеве также на ул. Кудрявской (бывший Кудрявский переулок № 9, примерно 1895-1903), в доме № 10 (1904-1905), на Прозоровской (ныне ул. Эспланадная, быв. № 30), в доме № 5/10 на пересечении ул. Ильинской и Волошской (1904), в Дионисьевском (ныне Бехтеревском) переулке № 4 (1906), на ул. Рейтарской № 25 (1913).


Навесні 1916 Михайло Булгаков екстерном склав випускні іспити і, не дочекавшись диплому, добровольцем Червоного Хреста разом з госпіталем опинився в Чернівцях. Пізніше Михайла Булгакова було призвано на військову службу і переведено до Смоленської губернії, де він став лікарем спочатку сільської лікарні, а з вересня 1917 року – Вяземської міської лікарні. Ці роки дали матеріал для восьми оповідань письменника, що склали цикл «Записки юного лікаря» (1925-1927). Роботу над ними він розпочав там же, у Смоленській губернії, регулярно записуючи свої враження від зустрічей із хворими. Події 1917 року минули майже непомітно для земського лікаря Михайла Булгакова. Впритул з подіями революції та громадянської війни Булгаков зіткнувся у своєму рідному Києві, куди повернувся у березні 1918 року. В умовах постійної зміни урядів у столиці України 1918-1919 років неможливо було залишитися осторонь від політичних подій. Сам Булгаков в одній з анкет написав про це так: “У 1919  р., проживаючи в м. Києві, послідовно призивався на службу як лікар всіма урядами, які займали місто”.
Події, пов'язані з Києвом років громадянської війни, відображенні Булгаковим у романі «Біла гвардія» та п'єсі «Дні Турбіних» (за мотивами цього роману). У цих творах є дуже ліричні описи Великого Міста (у романі «Біла гвардія» Булгаков назвав Володимирську гірку “кращим місцем на світі”).
Після взяття Києва генералом Денікіним (серпень 1919) Булгакова було мобілізовано в білу армію та відправлено на Північний Кавказ військовим лікарем. Тут з’явилася перша його публікація - газетна стаття під назвою «Грядущі перспективи» (1919). Написана вона з позиції неприйняття “великої соціальної революції” (іронічні лапки Булгакова), яка втягнула народ в безодню лиха, та передвіщала неминучу в майбутньому розплату за неї.
Наприкінці громадянської війни, перебуваючи ще на Кавказі, Булгаков готовий був залишити батьківщину та поїхати за кордон. Але замість цього восени 1921 року він з’явився в Москві і з того часу залишився в ній назавжди. Можливо, цей крок він зробив під впливом О. Е. Мандельштама, з яким зустрічався в останні дні свого перебування на Кавказі.
У 1921 Булгаков знову відвідав Київ. У повісті «Незвичайні пригоди лікаря» дія відбувається в Києві. У травні 1923 Булгаков приїхав до Києва вже по відрядженню московської газети «Накануне», на сторінках якої було опубліковано його нарис «Київ-місто».


Весной 1916 Михаил Булгаков экстерном сдал выпускные экзамены и, не дождавшись диплома, добровольцем Красного Креста вместе с госпиталем очутился в Черновцах. Позднее Михаил Булгаков был призван на воинскую службу и переведен в Смоленскую губернию, где стал врачом сначала сельской больницы, а с сентября 1917 года – Вяземской городской больницы. Эти годы послужили материалом для восьми рассказов писателя, которые составили цикл «Записки юного врача» (1925-1927). Работу над ними он начал там же, в Смоленской губернии, регулярно записывая свои впечатления от встреч с больными. События 1917 года прошли почти незаметно для земского врача Михаила Булгакова. Непосредственно с событиями революции и гражданской войны Булгаков столкнулся в своем родном Киеве, куда вернулся в марте 1918 года. В условиях постоянной смены правительств в столице Украины в 1918-1919 годах невозможно было остаться в стороне от политических событий. Сам Булгаков в одной из анкет написал об этом так: “В 1919 г., проживая в г. Киеве, последовательно призывался на службу в качестве врача всеми властями, занимавшими город”.
События, связанные с Киевом в годы гражданской войны, отражены Булгаковым в романе «Белая гвардия» и пьесе «Дни Турбиных» (по мотивам этого романа). В этих произведениях имеются очень лирические описания Великого Города (в романе «Белая гвардия» Булгаков назвал Владимирскую горку “лучшим местом в мире”).
После взятия Киева генералом Деникиным (август 1919) Булгаков был мобилизован в белую армию и отправлен на Северный Кавказ военным врачом. Здесь появилась его первая публикация - газетная статья под названием «Грядущие перспективы» (1919). Написана она с позиции неприятия “великой социальной революции” (иронические кавычки Булгакова), которая втянула народ в бездну беды, и предвещала в будущем неминуемую расплату за нее.
В конце гражданской войны, находясь еще на Кавказе, Булгаков был готов оставить родину и выехать за границу. Но вместо этого осенью 1921 года он появился в Москве и с тех пор остался в ней навсегда. Возможно, этот шаг он предпринял под влиянием О. Э. Мандельштама, с которым встречался в последние дни своего пребывания на Кавказе.
В 1921 Булгаков вновь посетил Киев. В повести «Необыкновенные приключения доктора» действие происходит в Киеве. В мае 1923 Булгаков приехал в Киев уже по командировке московской газеты «Накануне», на страницах которой был опубликован его очерк «Киев-город». В нём Булгаков писал:
“Весной зацветали белым цветом сады, одевался в зелень Царский сад, солнце ломилось во все окна, зажигало в них пожары. А Днепр! А закаты! А Выдубецкий монастырь на склонах! Зеленое море уступами сбегало к разноцветному ласковому Днепру. Черно-синие густые ночи над водой, электрический крест Св. Владимира, висящий в высоте...
Словом, город прекрасный, город счастливый. Мать городов русских.
Но это были времена легендарные, те времена, когда в садах самого прекрасного города нашей Родины жило беспечальное, юное поколение”.


Фото Киева. Андреевский спуск № 13, «Дом Турбиных».
Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз № 13, «Будинок Турбіних».

Андреевский спуск № 13, «Дом Турбиных».


Роман «Біла гвардія», дві частини якого було опубліковано І. Г. Лежневим в журналі «Россия» (1925, повністю роман вийшов в Радянському Союзі лише в 1966) став межею, яка розділяє раннього Булгакова та зрілого. Згодом на основі роману та в співпраці з МХАТом Булгаков написав п’єсу «Дні Турбіних» (1926), яка до певної міри є самостійним твором. У п’єси - своя власна доля, визначена відомою МХАТівською постановкою (прем’єра відбулася в 1926). Саме вона принесла Булгакову широку популярність. «Дні Турбіних» користувалися небувалим успіхом у глядача, але зовсім не у критики, яка розвернула нищівну кампанію проти «апологетичного» по відношенню до білого руху спектаклю, а отже, і проти «антирадянсько» налаштованого автора п’єси.
Масовані атаки критики призвели в 1929 до вилучення спектаклю з МХАТівського репертуару (в 1932 його було відновлено). І все ж абсолютний сценічний успіх, та неодноразове відвідування «Дні Турбіних» І. Сталіним, який проявив дивну та незрозумілу для театральних чиновників зацікавленість до «контрреволюційного» спектаклю, допомогли спектаклю вижити та пройти на МХАТівській сцені (з перервою в декілька років) майже тисячу разів при незмінному аншлазі.


Роман «Белая гвардия», две части которого были опубликованы И. Г. Лежневым в журнале «Россия» (1925, полностью роман вышел в Советском Союзе лишь в 1966) стал чертой, которая разделяет творчество раннего Булгакова и зрелого. Впоследствии на основе романа и в сотрудничестве с МХАТом Булгаков написал пьесу «Дни Турбиных» (1926), которая в определенной степени является самостоятельным произведением. У пьесы - своя собственная судьба, определенная известной МХАТовской постановкой (премьера состоялась в 1926). Именно она принесла Булгакову широкую популярность. «Дни Турбиных» пользовались небывалым успехом у зрителя, но не у критики, которая развернула сокрушительную кампанию против «апологетического» по отношению к белому движению спектакля, а следовательно, и против «антисоветски» настроенного автора пьесы.
Массированные атаки критики привели в 1929 к исключению спектакля из МХАТовского репертуара (в 1932 он был возобновлен). И все же абсолютный сценический успех, и неоднократное посещение «Дни Турбиных» И. Сталиным, который проявил странную и непонятную для театральных чиновников заинтересованность к «контрреволюционному» спектаклю, помогли спектаклю выжить и пройти на МХАТовской сцене (с перерывом в несколько лет) почти тысячу раз при неизменном аншлаге.


Фото Киева. Андреевский спуск № 13, «Дом Турбиных».
Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз № 13, «Будинок Турбіних».
Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова розповідає про життєвий і творчий шлях письменника-киянина, про його літературних героїв і про будинок, де він «оселив» героїв роману «Біла гвардія» і п'єси «Дні Турбінних». Оригінальнішої експозиції - годі шукати! Літературно-меморіальний музей М. Булгакова є філією Музею історії міста Києва.


Андреевский спуск № 13, «Дом Турбиных».
Литературно-мемориальный музей Михаила Булгакова рассказывает о жизненном и творческом пути писателя-киевлянина, о его литературных героях и о доме, где он «поселил» героев романа «Белая гвардия» и пьесы «Дни турбинных». Более оригинальной экспозиции трудно найти. Литературно-мемориальный музей М. Булгакова является филиалом Музея истории города Киева.


На зламі 1920-30-х років п’єси Булгакова було знято з репертуару, цькування його в пресі не вщухало, можливості публікуватися не було. У цій ситуації письменник змушений був звернутися до уряду («Письмо правительству», 1930), прохаючи або надати йому роботу і отже, засіб до існування; або відпустити за кордон. За згаданим листом уряду був дзвінок Сталіна Булгакову, який дещо послабив трагізм переживань письменника. Він отримав роботу як режисер МХАТу і тим самим вирішив проблему фізичного виживання. У 1930-і роки ледве чи не головною в творчості письменника стає тема взаємин художника і уряду, реалізована ним на матеріалі різних історичних епох: мольєрівської (п’єса «Мольєр», біографічна повість «Життя пана де Мольєра», 1933), пушкінська (п’єса «Останні дні»), сучасна (роман «Майстер і Маргарита»). Справа ускладнювалася ще тим, що навіть доброзичливо настроєні до Булгакова діячі культури (приміром, К. С. Станіславський) проявляли часом нерозуміння письменника, нав’язуючи йому неприйнятні для нього художні рішення. З усією гостротою це виявлялося під час репетиційної підготовки «Мольєра», через що Булгаков змушений був у 1936 році порвати з МХАТом та перейти на роботу до Великого театру СРСР лібретистом.
Роман «Мастер и Маргарита» приніс письменнику світову славу, та став надбанням широкого радянського читача з запізненням майже на три десятиліття (вперше у скороченому вигляді було надруковано в 1966). Булгаков свідомо писав свій роман як підсумковий твір, увібравши художньо-філософський досвід світової літератури.
Останні свої роки Булгаков жив з відчуттям загубленої творчої долі. І хоча він продовжував працювати, створюючи лібрето опер «Чорне море» (1937, композитор С. Потоцький); «Мінін і Пожарський» (1937, композитор Б. В. Асаф’єв), «Дружба» (1937-1938, композитор В. П. Соловйов-Седой, залишилася не завершеною), «Рашель» (1939, композитор І. О. Дунаєвський) і інші, це свідчить скоріше про невичерпність його творчих сил, а не про правдиву радість творчості. Спроба відновити співробітництво з МХАТом за допомогою п'єси «Батум» (про молодого Сталіна, 1939), що була створена при активній зацікавленості театру до 60-річчя вождя, закінчилася невдало. П’єсу було заборонено до постановки та витлумачено політичними верхами як намагання письменника налагодити відношення з владою. Це остаточно підломило Булгакова, призвело до різкого загострення його хвороби.
Смертельно хворий письменник почав втрачати зір, боявся ходити один. Діагноз лікарів був невтішний: гіпертонічний нефросклероз (хвороба, від якої на 48-му році помер його батько). Кілька глав роману незакінченого роману він диктував дружині. Праця над твором була закінчена у лютому 1940 року, а вже 10 березня письменник помер. Поховано Михайла Булгакова на Новодівочому цвинтарі у Москві.


На рубеже 1920-30-х годов пьесы Булгакова были сняты с репертуара, травля его в прессе не стихала, возможности публиковаться не было. В этой ситуации писатель вынужден был обратиться к правительству («Письмо правительству», 1930), прося или предоставить ему работу и, следовательно, средства к существованию; или отпустить за границу. После упомянутого письма правительству был звонок Сталина Булгакову, который несколько ослабил трагизм переживаний писателя. Он получил работу как режиссер МХАТа и тем самым решил проблему физического выживания. В 1930-ые годы одной из главных в творчестве писателя становится тема взаимоотношений художника и правительства, реализованная им на материале разных исторических эпох: мольеровской (пьеса «Мольер», биографическая повесть «Жизнь господина де Мольера», 1933), пушкинской (пьеса «Последние дни»), современной (роман «Мастер и Маргарита»). Ситуация осложнялась тем, что даже доброжелательно настроенные к Булгакову деятели культуры (например, К. С. Станиславский) проявляли подчас непонимание писателя, навязывая ему неприемлемые для него художественные решения. Со всей остротой это проявилось во время репетиционной подготовки «Мольера», из-за чего Булгаков вынужден был в 1936 году порвать с МХАТом и перейти на работу в Большой театр СССР либреттистом.
Роман «Мастер и Маргарита» принес писателю мировую славу, но стал достоянием широкого советского читателя с опозданием почти на три десятилетия (первая публикация в сокращенном виде произошла в 1966). Булгаков сознательно писал свой роман как итоговое произведение, вобрав художественно-философский опыт мировой литературы.
Последние свои годы Булгаков жил с ощущением загубленной творческой судьбы. И хотя он продолжал работать, создавая либретто опер «Черное море» (1937, композитор С. Потоцкий); «Минин и Пожарский» (1937, композитор Б. В. Асафьев), «Дружба» (1937-1938, композитор В. П. Соловьев-Седой, осталась не завершенной), «Рашель» (1939, композитор И. О. Дунаевский) и другие, это свидетельствует скорее о неисчерпаемости его творческих сил, а не о правдивой радости творчества. Попытка возобновить сотрудничество с МХАТом посредством пьесы «Батум» (о молодом Сталине, 1939), которая была создана при активной заинтересованности театра к 60-летию вождя, закончилась неудачно. Пьеса была запрещена к постановке и истолкована политическими верхами как попытка писателя наладить отношение с властью. Это окончательно сломило Булгакова, привело к резкому обострению его болезни.
Смертельно больной писатель начал терять зрение, боялся ходить один. Диагноз врачей был неутешителен: гипертонический нефросклероз (болезнь, от которой на 48-ом году жизни умер его отец). Несколько глав незаконченного романа он диктовал жене. Работа над произведением была закончена в феврале 1940 года, а уже 10 марта писатель умер. Похоронен Михаил Булгаков на Новодевичьем кладбище в Москве.


Фото Киева. Андреевский спуск, квартал между улицами Фроловская и Боричев Ток. Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз, квартал між вулицями Фролівська та Боричів Тік.

Андреевский спуск, квартал между улицами Фроловская и Боричев Ток.


Фото Киева. Андреевский спуск № 8, Киевский государственный театр «Колесо». Фото березня 2007 року.
Андріївський узвіз № 8, Київський державний театр «Колесо».
Театр «Колесо» - це унікальний камерний театр, який відомий у всьому світі. Своєрідність гри "очі в очі", талановитий акторський ансамбль, камерна сцена, спектаклі, які можна побачити тільки в цьому театрі, - все це сприяє тому, що театр «Колесо» працює на постійних аншлагах. Спектаклям «Колеса» аплодували в США, Франції, Шотландії, Польщі, Росії, Румунії, Туреччині, Югославії, Болгарії. Театр є учасником і призером численних Міжнародних театральних фестивалів.


Андреевский спуск № 8, Киевский государственный театр «Колесо».
Театр «Колесо» - это уникальный камерный театр, который известен во всем мире. Своеобразность игры "глаза в глаза", талантливый актерский ансамбль, камерная сцена, спектакли, которые можно увидеть только в этом театре - все это способствует тому, что театр «Колесо» работает на постоянных аншлагах. Спектаклям «Колеса» рукоплескали в США, Франции, Шотландии, Польше, России, Румынии, Турции, Югославии, Болгарии. Театр является участником и призером многочисленных Международных театральных фестивалей.


Фото Киева. Андреевский спуск, вид с Подола.
Фото квітня 2005 року.
Андріївський узвіз, вид з Подолу.

Андреевский спуск, вид с Подола.



Першоджерела:
# Буклет “Пам'ятки Національного заповідника «Софія Київська». Андріївська церква XVIII ст.”
# Інформаційні таблиці в Андріївській церкві.
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття «Его скульптуры отполированы руками киевлян», Анатолий Лемыш, газета «Уикенд» №28(178) від 10.07.2003.
# Стаття «Сидячие легенды Киева», Дмитрий Лавров, газета «Сегодня» від 15.07.2006.
# “Русские писатели 20 века. Библиографический словарь”. Т2. М.: Просвещение. 1998.




Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:


















Цей розділ періодично поповнюється та потрохи розширюється. Заходьте!

Этот раздел периодически пополняется и понемногу расширяется. Заходите!






Усі права застережено. © 2003-2014 Сергій Клименко




Rambler's Top100